Він спав у Макдональдсах, церквах, на дахах. Харчувався на задніх дворах ресторанів, плантаціях. Літав без документів, автостопив, багато йшов пішки, а зовсім нещодавно — об’їхав Ісландію на велосипеді. Всі свої розповіді й відео збирає в проекті «NUISIDIDOMA».
Про подорожі без грошей, автостоп і соціальну важливість мандрівок ми поговорили з найвідомішим українським «бомжем» і тревел-відеоблогером Максимом Заселяном.
[Спецпроект «Мандрівники» створений у партнерстві із Travelage та за сприяння компанії BlaBlaCar.]
Коли розпочалася історія твоїх подорожей?
Не було ніякої переломної події. Усе почалося з того, що я народився в сім’ї людей, які люблять подорожувати. Мій тато військовий, тому ми кілька разів змінювали місце проживання: народився в Донецьку, потім Хабаровськ, Сімферополь, Ялта, Харків — і зараз я знову думаю кудись переселитися. Тобто в мені це було закладено. А от перша поїздка за кордон сталася, тільки коли мені було 20.
До моєї самостійної подорожі до США значним досвідом для мене була участь у реаліті-шоу «Автостопом до Гавани». Два місяці, які нам тоді видавалися просто вічністю, вісім країн на двох континентах. Нам треба було виконувати завдання від підписників, а як нагороду ми отримували квитки на пороми, літаки і тому подібне. Концентрат екшену і постійні зйомки — це було нереально круто! Я тоді зрозумів, що подорожувати легко і навіть гроші для цього не потрібні.
Далі була подорож в Іспанію — тоді в мене все вкрали і я зрозумів, що й направду можу все і мені навіть документи не потрібні, аби перейти через кордони. Наступна мандрівка — «Рупор України». Я брав активну участь у Революції Гідності і мені добряче дісталося одного разу в Харківській ОДА, коли активістів силою розганяли. І мене це надихнуло — в поганому сенсі — я вирішив проїхатися Європою від Парижа до Одеси, розповісти людям про свій особистий досвід цих подій і вислухати їхню думку. Прокатався по Європі, поспілкувався, зрозумів, що всі в курсі подій, знають-читають-переживають, — і це не могло не тішити. Хоча нічого особливого в цій подорожі не було: я просто їхав, у мене була відпустка, я ще тоді працював у креативному агентстві.
Пізніше я звільнився і поїхав у Штати — без зворотного квитка, грошей і конкретних планів. Було тільки кілька цілей: пожити життям пересічного американця в рутинному режимі і доїхати до Аляски. Окрім того, на Алясці була ще одна «мікроціль» — легендарний магічний автобус Мак-Кендлесса, але туди мені так і не вдалося дістатися.
Це моя найкрутіша подорож, але там не було багато нового досвіду в контексті транспорту. Усе стандартно — автостоп, літак. І тут я вирішив випробувати для себе щось нове — подорожувати на велосипеді. Вибираючи країну, зупинився на Ісландії, бо там мінімум людей і машин, максимум природи. Я взагалі гіпертрофований екстраверт — і мені раптом захотілося побути наодинці. Коли крутиш педалі по вісім годин на день, то все, що ти можеш робити, — це думати, а коли багато думаєш, з’являється багато запитань до себе і світу. Отак у мене й було, я повернувся із силою-силенною нових думок.
Як готуєшся до мандрів? Скільки тобі потрібно часу від ідеї до рішення кудись вирушити?
Щодо Штатів, то взагалі ніякої підготовки не було. У моїй кімнаті завжди є все, що потрібно для того, аби вирушити в подорож уже зараз. Із собою маю закордонний паспорт, тому можу поїхати в аеропорт і полетіти кудись хоч сьогодні. Вистачить навіть того, що зараз у рюкзаку, решту надолужу в процесі.
Від рішення поїхати у США до отримання візи минуло вісім днів: одного дня я задумав їхати, наступного зібрав документи, ще через день оплатив візовий збір і записався на співбесіду, через день — співбесіда, і зрештою отримав візу. Вдалося максимально швидко, я не бачу сенсу зволікати, довго вирішувати.
Продовження історії читайте на The Ukrainians.
