Рейчел Ботсман — євангеліст шерингової економіки, автор відомої книги «What’s mine is yours: the rise of collaborative consumption», частий гість на конференціях і семінарах про технології, концепції спільного споживання та прогрес. Нещодавно Рейчер виступила на конференції TED і розповіла про те, як змінюється парадигма довіри в усьому світі з розвитком технологій та як люди вчаться довіряти. Ми переклали цей матеріал для вас.
Давайте поговоримо про довіру. Ми всі знаємо, що довіра — це фундаментальне поняття. Але коли мова йде про довіру до людей, відбувається щось дуже незвичне.
Такі сервіси, як AirBnb, TaskRabbit — це приклади того, як технологія створює нові механізми, що дозволяють нам довіряти незнайомим людям, компаніям та ідеям у світі. То що ж відбувається і кому ми довіряємо?
Розпочнемо з Франції і платформи з доволі кумедною назвою — BlaBlaCar. Це сервіс, який дозволяє людям подорожувати між містами разом, розділяючи витрати на пальне. Середня відстань подорожі — 320 км. У кожного користувача сервісу є власний профіль і відгуки з попередніх подорожей, за допомогою яких попутники обирають один одного. Ви можете бачити, хто палить, а хто — ні, хто яку музику слухає і чи подорожують люди з домашніми тваринами. Окрім того, ви можете обрати собі попутників за критерієм «балакучості» — Bla, якщо людина мовчазна, BlaBla — щось середнє чи BlaBlaBla, якщо людина не замовкає від Лондона до самого Парижа.
Визначним є те, що ідея спільних подорожей працює, не зважаючи на той факт, що нас вчили в дитинстві: ніколи не сідай в автомобіль до незнайомця. Це доказують і цифри: BlaBlaCar перевозить понад 4 мільйони людей щомісяця. Для порівняння, це в рази більше, аніж перевозить Eurostar чи JetBlue. BlaBlaCar — це ідеальна ілюстрація того, як технологія допомагає мільйонам людей з усього світу довіряти одне одному.
Довіра — це ілюзорна концепція, але від неї ми залежимо у будь-якій сфері нашого життя. Я довіряю своїм дітям, які обіцяють вимкнути світло перед сном. Я довіряю пілоту, який керує літаком і робить все для моєї безпеки. Слово «довіра» ми використовуємо постійно, але не завжди задумуємось над тим, що це означає насправді і як працює у різних контекстах нашого життя.
Сьогодні дивовижно спостерігати за тим, як люди довіряють один одному все більше. Ви пам’ятаєте, як вперше залишили дані власної кредитної картки на якомусь веб-сайті? Такий крок можна сміливо назвати довірою. Я чудово пам’ятаю, як колись хотіла придбати старенький Peugeot на eBay. Я розповіла про це татові, а він звернув увагу, що ім’я продавця було «Невидимий Чарівник» (оригінал: Invisible Wizard), а тому моя ідея була, мягко кажучи, не дуже практичною.
Саме тому головна тема моїх досліджень — це те, як технологія трансформує спілкування та довіру між людьми. І, насправді, це чудова тема для досліджень, адже відкривається безліч речей, про які ми не знаємо. Наприклад, чи однаково довіряють онлайн жінки і чоловіки? Чи відображається якимось чином особиста довіра на довірі онлайн? Чи довіра має здатність «мігрувати»? Наприклад, якщо ми довіряємо комусь на Tinder, чи довірятимемо ми цій людині на BlaBlaCar?
Давайте подивимось на прикладі BlaBlaCar. Спочатку ми довіряємо ідеї. Тобто, ви повинні довіряти ідеї райдшерингу, як безпечному і комфортному способу подорожей. Далі нам потрібно довіряти конкретній платформі. Тут ми розуміємо, що BlaBlaCar допоможе, якщо щось піде не так. І третій рівень — це довіра до окремої інформації, наприклад, до відгуків чи опису на сторінці профілю.
Коли ми вперше користуємось якоюсь шеринговою платформою, звісно, у нас є певні сумніви. Проте всі наші сумніви поступово розвіюються, поведінка змінюється, а довіра до незнайомців стає звичною. Іншими словами, саме довіра стимулює технології та зміни.
Дивовижним є те, що і водії, і пасажири говорять про те, наскільки фото в профілях та відгуки від інших попутників допомагають відчувати безпеку і навіть бути більш ввічливим під час подорожі. Такі компанії, як BlaBlaCar, Didi та інші — це яскраві приклади того, як технології впливають на підвищення довіри між людьми.
Сьогодні більшості з нас комфортно сідати в автомобіль до незнайомців. Ми ділимось своїми квартирами і будинками з людьми, з якими вперше познайомились. Це лише початок, адже зміни, на порозі яких ми стоїмо, є не технологічними, а швидше емоційними. Це зміни, в першу чергу, в довірі до інших. Мені хочеться допомагати людям зрозуміти еру довіри, до якої нам усім потрібно пристосовуватись.
-500x500.jpg)