|
У мене якась нездорова пристрасть до подорожування – я називаю це «шило в одному місці». Приблизно раз на місяць (як правило, частіше) шило прокидається і починає, мʼяко кажучи, кликати мене в дорогу. І йому абсолютно байдуже, що існує якась робота і плани. Всередині оселяється такий неспокій, що, повірте, простіше піддатись йому і вирушити кудись, ніж опиратися.
Передостанній раз шило спрямувало мене в Закопане. Це невелике місто на півдні Польщі відоме як центр зимових видів спорту, але я прагнула туди не за цим, а тому, що там гори. Я побачила фото звідти у Instagram однієї знайомої і відразу закохалася у ці краєвиди. Найбільше мене вразило гірське озеро Морське Око, що знаходиться на висоті півтори тисячі метрів, оточене величними Татрами. Тож я трохи погуглила, загітувала свого хлопця, знайшла нам квитки зі знижкою – і вперед!
Я відразу планувала подорож так, щоб вранці приїхати, погуляти день, а ввечері вирушити назад. Ми виїхали з Варшави о 23:30, і вже о 7 ранку вилазили з автобуса на вокзалі Закопаного. Перше, що нас вразило – місто ніби оточене горами з усіх боків, це дуже красиво, повірте! Із теплої дощової Варшави ми потрапили у зиму.
Ми вирішили трохи прогулятись і знайти, де поїсти. На шляху нам трапилося кілька парків, памʼятник партизанам, гірський потічок і пункт туристичної інформації. Окремо хочеться сказати про архітектуру: більшість будинків деревʼяні, дуже аутентичні.
Ми поїли у McDonalds в центрі, розпитали місцевих і виявилось, що до озера Морське Око ходять маршрутки від вокзалу. Вартість проїзду 10 злотих. І через півгодини ми вже їхали у напрямку до озера. Тим, хто планує подібну авантюру, треба починати з самого ранку, адже треба їхати десь 25 км маршруткою, а потім подолати підйом 9 км безпосередньо в горах, а по часу це десь 2-3 години. А ще ж потрібно повернутись назад до темряви! Останні маршрутки в місто їдуть близько 16:00.
Отже, ми приїхали до своєрідного КПП – входу на територію Татранського національного парку. Вхід платний, коштує 5 злотих. А далі можна йти пішки 9 км, а можна сісти на воза з конячкою і проїхатись. Але це коштує, здається, 30 злотих, і нам видалось дорогувато, до того ж не так цікаво.
Відразу ж на початку траси нам трапились дві косулі, які спокійно паслися обабіч дороги в кількох метрах від людей і нікого не боялися. Цікаво, що траса досить комфортна, це нормальна рівна широка дорога, пристосована не лише для пішоходів, але й для автомобілів персоналу, який обслуговує національний парк. Через кожні кілька кілометрів обладнаний майданчик з біотуалетами, серед яких, до речі, обовʼязково є один для осіб з інвалідністю! В горах, Карл!
Ще нам постійно траплялись невеличкі водоспади, скелі дивовижної краси та вікові сосни навколо… а ще таблички з попередженням про небезпеку лавин. Нарешті після 3 годин підйому ми дісталися озера. І тут мене чекало невеличке розчарування… Я очікувала бірюзового блиску води посеред гір, але… озеро замерзло (дивно, зима ж). Але все одно це місце приголомшує! Це дивовижно красиво! А ми вирішили, що обовʼязково повернемось влітку!
На березі озера є деревʼяний будинок (здається, це називається шале), в якому знаходиться кафе і хостел – дуже зручно! Звісно ж, ми зайшли погрітись і поїсти. Ціни цілком пристойні (журек – 10 злотих), а ще там я вперше спробувала імбирний сироп! Дуже раджу – його додають і до чаю, і до пива, і з ним все значно смачніше, а ще чудово зігріває!
Загалом, там дуже затишно і тепло, привітний персонал, є зарядка для гаджетів, єдиний неприємний сюрприз – туалет коштує 2 злотих. А ще біля кафе живуть ручні наглі птахи, які голосно вимагають у туристів їжу. Дуже кумедне видовище!
Зворотний шлях промайнув ще швидше, і вже о 15:00 ми поверталися назад у Закопане. Вечеря в уже знайомому Макдональдсі, прогулянка засніженими вуличками, якийсь абсолютно різдвяний настрій від гірлянд та вуличних крамничок із солодощами… Google порадив нам Cafe Piano, тож ми зайшли пропустити по келиху пива. Затишна атмосфера з каміном, гойдалки замість барних стільців, деревʼяні меблі, жива музика… Кілька годин промайнули непомітно, і ось ми на вокзалі, чекаємо свій автобус.
А ось вокзал у Закопаному відверто жахливий. Як це зазвичай буває в Польщі, він одночасно і авто, і залізничний, але в даному випадку його явно покинули напризволяще і ті, й інші перевізники. Це невідомо коли побудоване обшарпане приміщення, яке майже не топиться і в якому немає жодної розетки. Вікна і двері повністю не зачиняються, тому жахливі протяги. Туалет у вечірню пору зачинений, але недалеко ми знайшли, на щастя, біотуалет, який працював.
Знову ж таки у вечірній час поруч немає ані кафе, ані яток, де можна купити чай чи каву, щоб хоч трохи зігрітись. Тож майте на увазі: якщо вам «пощастить» чекати там на автобус або поїзд, запасайтеся як мінімум термосом із чимось гаряченьким.
Ось така екстремально-позитивна подорож одного дня: інʼєкція справжності гір, деревʼяні будиночки, привітні місцеві, птахи-рекетири та різдвяна святечність вуличок. Я цілковито закохалася у це місце і обовʼязково приїду в Закопане ще. І вам раджу!
Схожі статті