Вони жили у нетрях Мумбая, а під час сходження на Еверест їх покинув гід. Їм вдалося пройти до Мачу-Пікчу древньою стежкою інків та пожити у джунглях Амазонки. Вони розбивали мотоцикл на Балі і машину на Шрі-Ланці, провели кілька ночей із наркодилерами в Еквадорі та місяць прожили в Ріо-де-Жанейро. Вони не навчилися економити, але тепер уміють заробляти гроші у мандрівках.
Ігор Шаверський та Олена Петросюк залишили престижні роботи й вирушили у навколосвітню подорож. За два роки на їхньому рахунку близько 40 відвіданих країн і незліченна кількість історій. Ми ж розпитали про деякі з них.
[Спецпроект «Мандрівники» створений у партнерстві із Travelage та за сприяння компанії BlaBlaCar.]
Як ви дійшли до такого життя? Чим займалися до мандрівок?
Ігор: Я народився у Києві, працював у інвестиційному банку. Майже три роки трудився без вихідних по 15-20 годин на добу і зовсім не їздив у відпустки. Я любив свою роботу, одягав класичний костюм із краваткою та працював у офісі. Якось я почав читати блогерів-мандрівників: українок Марусю Хандусь і Аню Морозову, білоруса Рому Свєчнікова, інших. Читав і думав: «От чуваки марнують життя. Але як гарно!». Я не те що не планував подорожувати, я не був упевнений, чи колись узагалі поїду далеко за кордон. Хіба що у відрядження, не більше. Мій найкращий друг, який тоді вчився у Гонконгу, зрозумів, що я стагную на роботі, тому купив квиток і витягнув мене з друзями до себе. Ми мали тріп на цілий місяць по всій Південно-Східній Азії. Я не знав, що їду на місяць, думав, це десь на тиждень, а насправді просто втік із роботи. У Гонконгу перед відльотом до Києва я розумів, що зовсім не хочу назад. У світі стільки райських місць, як-от Гонконг, Балі, де я побував за місяць. А скільки ж можна побачити, якщо подорожувати не місяць, а все життя! Коли я повернувся додому, вже розумів, що не залишусь тут. Звільнившись із роботи, вирішив відправитися у подорож, а за місяць до свого від’їзду познайомився з Оленою.
Олена: У мене майже така ж історія, як в Ігоря. Я працювала в консалтинговій компанії, теж із 9 ранку до 3-4 ночі, але мені подобалося. Спочатку був Амстердам, потім Лондон. Десь у той період, коли в Україні тривала Революція Гідності, мене все частіше почали відправляти у відрядження у Москву — і мені це категорично не подобалося. Я розуміла, що хочу змін, але яких точно — не знала, адже у мене була крута кар’єра. Час від часу їздила до Києва — і одного разу на дні народження познайомилася з Ігорем, який сказав, що їде подорожувати навколо світу. І я подумала: «Як круто! Як я до цього сама не додумалася?!» Я подорожую з дитинства і на той час уже побачила країн 50. Коли вирішила приєднатися, Ігор не вірив, що я зможу звільнитися з роботи.
Ігор: З мого боку це виглядало трішки інакше. За місяць до старту своєї подорожі я познайомився з Оленою на дні народження свого друга. Ми почали тісно спілкуватися, Олена прилітала з Лондона до Києва все частіше і одного разу сказала: «Я звільняюся і їду з тобою подорожувати». Я тоді не повірив, що є на світі людина при своєму розумі, яка звільниться з перспективної роботи в Лондоні для того, аби подорожувати зі мною десь по Забайкаллю. Але так і сталося.
[quote ]Я тоді не повірив, що є на світі людина при своєму розумі, яка звільниться з перспективної роботи в Лондоні для того, аби подорожувати зі мною десь по Забайкаллю. Але так і сталося[/quote]
Олена: Ми ще мали тестову спробу. Я приїхала до Ігоря у Стамбул у робочих справах — і ми здійснили мандрівку, яка тривала близько тижня. Але цього було достатньо, аби зрозуміти, що нам подобається їздити разом. Уже після цього я звільнилася і остаточно приєдналася.
Була якась підготовка чи рішення вирушити у подорож стало спонтанним?
Ігор: Моя підготовка тривала приблизно півроку. Я поставив собі за ціль щодня виділяти по 4-5 годин на свою майбутню подорож. І це було радше не прокладання маршруту, а саме моральна підготовка. Я запитував себе: «Чи справді я хочу так довго подорожувати? Чи, можливо, я поїду на місяць, обламаюся і повернуся? Скільки країн я хочу відвідати? Взагалі, навіщо це треба?» Мені потрібно було усвідомити це рішення. Все фактичне, що я планував, — маршрут, речі, гроші, — зникло через два тижні після старту подорожі.
Олена: Взагалі, коли я побачила його маршрут, сміялася в повний голос. Це був такий величезний ексель-документ, де було написано навіть те, скільки потрібно проїхати кілометрів за конкретний день. Я кепкувала: «Африку автостопом за місяць? Індію за три дні?». Але Ігор вважав, що у нього все під контролем. У рюкзак він узагалі намагався запхнути все своє життя! А я просто приїхала до нього з валізою.
Ігор: Спочатку я вирушив у подорож із напарником, але разом ми мандрували тільки три місяці. Виїжджали із 70-літровими наплічниками — і у нас усе сперли в Афінах, коли ми купували пляшку вина. Ми залишилися без грошей, ночували на пляжах, де ми тільки не ночували… Олена купила нам квитки назад до Києва. Ми повернулися буквально на добу, бо залишатися не було сенсу. Так довго готувалися, що треба бути повними ідіотами, аби зупинитися. Тому ми купили по маленькому рюкзаку, адже кому треба 70-літровий, якщо він все одно загубиться або вкрадеться?! Я кинув туди кілька футболок, ноутбук — і поїхав. В Ірані до мене приєдналася Олена — і далі ми подорожували вже вдвох.
Продовження історії читайте на The Ukrainians.
Заощаджуйте на подорожах з попутниками
Схожі статті