Ірина Єцкало про подорож, головною цінністю якої є люди

Ірина Єцкало про подорож, головною цінністю якої є люди

Захоплююча відпустка, яка стала незабутньою завдяки довірі людям

Ви вирушали коли-небудь у незаплановану подорож? Коли немає точного плану, що відвідати, і навіть житло незаброньоване. Ірина Єцкало, Амбасадор BlaBlaCar, розповіла нам про відпустку, особливістю якої стали незаплановані та незабутні моменти завдяки людям.

Нас оточує неймовірна краса навколо.

Круто спостерігати світанки та заходи сонця з затишного балкона квартири. Ще приємніше помічати ці речі у поїздках, відрядженнях та відпустках. Поки поїздок по роботі у мене було небагато, я вирішила насолодитися красою світу у відпустці.

Гарне слово “відпустка”. Тебе ніби відпускають від твоєї щоденної діяльності для того, щоб ти відпочив, набрався сил, видихнув, вдихнув та побіг далі ще швидше, сильніше, вище.

Завжди була дилема: як потрібно провести відпустку, щоб і відпочити, і не шкодувати про витрачений час. Спочатку була думка, що залишусь у Києві і дороблю всі-всі справи, що накопичились за останній час. А як же тоді зміна середовища? Добре, поїду в Європу. А куди? Як встигнути оформити візу? Чи пустять в Нідерланди на BlaBlaCar? І багато таких питань виникало по дорозі. Мабуть, зараз не час для цього. Добре. Що тоді?

Відповідь прийшла сама по собі. Подзвонив батько, з яким ми бачимось не дуже часто і запропонував усім разом поїхати на море. Чудова ідея, я за! Куди? В Затоку. Це вже буде гірше. Але добре, заради батьків, відпочинку з родиною можна.

Як раз напередодні говорили з колегою, чи не поїхати на фестиваль в Одесу. І як виявилось, фестиваль попав на початок моєї відпустки. Ну і чудово, подумала я. Заїду перед Затокою в Одесу, “пофестивалю” трохи і до батьків. Давно не відпочивала з рідними, згадаю дитинство.

Коли сідала у машину з BlaBlaCar у Києві, у мене не було ні житла в Одесі, ні плану дій. Коли доїхала – було все: колега знайшла житло у віддаленому місці Одеси під поетичною назвою Черемушки. Приїхавши на місце ми зрозуміли, що сьогодні ні про яку вечірку в Одесі мова не піде. Як мінімум тому, що ми втомлені. Як максимум – люди, у яких ми зупинились, виявились цікавими співрозмовниками і було одноголосно вирішено замовити піцу і провести інтелектуальний вечір у веселій компанії барбера та віолончелістки. Наступного дня у нас був запланований фестиваль.

Вже наступного дня після фестивалю я знайшла машину та поїхала далі. Затока. Описувати це місце немає сенсу: кожен з нас його бачив, знає або може уявити завдяки чуткам та інформації в інтернеті. І ось довгоочікуваний відпочинок. Той час, коли я можу просто нічим не займатись.

Так спочатку і було. Пляж рано вранці. Там і зарядка, доки мало людей. Ще прохолодна вода. Далі Селінджер та його “Над прірвою у житі”. Музика, мідії, пахлава, вино, обід з рідними, спільний перегляд серіалу, книжка, сон. Що ще потрібно? А потрібен рух.

Проводити залишок відпустки у стані “тюленя” не дуже хотілося. Одноманітність не те, про що я мріяла, ще й у Затоці. Сумнівне задоволення. О! Я ж познайомилась в Одесі з чудовою компанією, які з радістю чекають мене ще не один раз. Точно, напишу їм. Бінго! Я вже знайшла місце, де залишити речі, і компанію, щоб скрасити час, який я планую провести в Одесі між Затокою та Харковом.  

Міста я люблю досліджувати пішки. Так я вивчала Одесу, коли пішки гуляла з вулиці Космонавта Комарова до Французького бульвару, по дорозі заглядаючи в усі парки та сквери. Скільки я гуляла знають лише мої кросівки та Google Maps на телефоні. У підсумку, за годину до виїзду в Харків ми сиділи о третій годині ночі на набережній біля закладу True Man і розмовляли про нескінченність думки. І знову в дорогу.

І ось я в Харкові. Тут і був справжній відпочинок, про які так довго мріяли мої тіло та мозок. Ні, я не гуляла містом, як це було в Одесі. І не відвідувала фестивалі. Ближче до води мене не тягнуло, як це було в Затоці. Я відчувала у цьому місті дім та затишок. Мої думки були в тих містах, які далекі від метушні та проектної діяльності. Вони були спустошені. Оновлення – те, для чого і потрібна відпустка. Щоб тебе “відпустили” не на роботі, а в голові. Щоб просто не хотілось думати про звичайні речі. Щоб закінчити читати роман Джерома Селінджера там, де тобі подарували цю книгу місяць тому. Щоб лежати з заплющеними очима у прохолодній кімнаті у той час, коли тобі читають вголос. І не думати більше ні про що, що займало твої думки до цієї хвилини.

Скарб цієї подорожі – в людях. Взаємовідносини з людьми – ось важливий фактор, що впливає на все на світі. Кожен день, кожна людина впливає на долю всього світу. Так, саме світу. Іноді помітно, а іноді абсолютно без будь-якої здогадки про це. Своїми діями чи бездіяльності ми можемо перевернути світи, що нас оточують. Ми можемо зрушити з мертвої точки те, що давно вже здавалося безнадійною справою. Я побачила багато місць та людей, і планування займало останнє місце у листі пріоритетів. Про те, як я буду доїжджати з точки А в точку Б я могла дізнатися за декілька годин. Ну і хай, все ж склалося. І склалося найкращим чином.

Довіряйте більше людям. Дозволяйте їм впливати на вашу долю. Робіть так, щоб вам теж хотілося довіритись. Допомагайте людям. Просто так. Забувши про персональну вигоду. Це ж так чудово, отримати щиру усмішку подяки у подарунок. Повірте,  ви отримаєте набагато більше. Часом, щоб щось отримати, потрібно звільнити місце для цього. Тому звільніть місце, викинувши непотрібне сміття і упередження з вашої душі.  

А якщо мене спитають, що для мене відпустка – я розповім цю історію.

Заощаджуйте на подорожах з попутниками

Знайти поїздку   Запропонувати поїздку

Дізнатись більше

BlaBlaStory

Відвідуючи наш сайт, ви даєте згоду на використання нами cookie, щоб аналізувати та генерувати контент і рекламу з урахуванням ваших інтересів. Прочитайте нашу політику Cookie

Запропонувати поїздку